Родовід Богдана Георгійовича Лисиці

Предки Богдана Георгійовича Лисиці з давніх часів жили в стародавньому місті (нині смт.) Степань, нині Сарненського району, Рівненської області.

Лисиця Богдан Георгійович

Лисиця (Мурза) Оксана Матвіївна

Лисиця Георгій Феодосійович

Мурза Матвій Яковлевич

Мурза (Гецко) Надія Йосипівна

Мурза Яків Григорович

Мурза Григорій Олександрович

Мурза Олександр

N.N.

N.N.

N.N.

N.N.

N.N.

N.N.

N.N.

Олізар Шилович гербу «Кердея»

Мишталевко – так жителі міста Степань називали Мурзу Матвія Яковлевича. Слово «Мишталевко» є варіацією слів «Маршалко», «Маршалок», «Маршал». Слова «машталер», «мишак» є близькими до слова «маршал». Польське слово «машталеж» означає «старший конюх». Одне із значень слова «мишак» – «Лошадь сѣрой масти».

Значення слова «маршал»:

1. найвище військове звання в арміях ряду країн;
2. особа, яка має таке звання;
3. голова Сейму в Польщі;
4. офіційний спортивний представник, що забезпечує порядок на трасі гонок і стежить за виконанням всіх правил і вимог

Етимологія слова «маршал»:

походить від франц. maréchal (ст.-франц. mareschal) «конюший, конюх, вершник».

Мурза – аристократичний титул в тюркських державах, має значення «правитель» або «пан».

Мурза [Мишталевко] Матвій Яковлевич був прямим нащадком першого Маршалка Волинської землі Олізара Шиловича гербу «Кердея».

Олізар Шилович гербу «Кердея» був предком родів Мурза і Кірдей із міста Степань по чоловічій лінії. Предками цих родів по жіночих лініях були княгині із династій Рюриковичів і Гедиміновичів.

Великий князь Литовський Свидригайло майже постійно жив у місті Степань. Фактично, в часи Свидригайла місто Степань було столицею Великого Князівства Литовського. Після Свидригайла тут поселився Олізар Шилович.

Інформація про Олізара Шиловича із статті Володимира Поліщука «Перший маршалок Волинської землі (1463 – 1486) Олізар Шилович з роду Кірдеєвичів: від геральдичної легенди до місця в соціальній ієрархії»:

«Уряд маршалка Волинської землі запровадив Казимир Ягайлович у 1463 році як регіональний волинський уряд, що репрезентував владу великого князя литовського після ліквідації Волинського удільного князівства Свидригайла (1440 – 1452)». Першим маршалком став Олізар Гаврилович Шилович із роду Кірдеєвичів… Із цим урядом його уперше згадано у документі від 10 липня 1463 року. У документі ж від 22 грудня 1461 року він фігурує тільки як володимирський староста. Отже, є всі підстави вважати, що принаймні до 1462 року цього уряду ще не існувало. Як бачимо, його було запроваджено через 10 років після ліквідації Волинського удільного князівства, яке до своєї смерті посідав Свидригайло. Відтак постає питання: чому великий князь литовський Казимир Ягайлович вирішив не лише створити такий уряд на Волині, а ще й надати його саме володимирському старості Олізару Шиловичу?

У зв’язку із цим питанням слід уважніше придивитися до особи Олізара Шиловича. Рід Кірдеїв / Кирдеїв (…Кердеїв), до якого він належав, – імовірно, ординського аристократичного походження…

… Кірдеєвичі у Великому Князівстві Литовському належали до прошарку панів, які у війську виставляли власну хоругву та могли судитися безпосередньо у великого князя…

…Аристократичне походження Кірдеєвичів доводить ще один важливий факт. Онук Кірдея, син Джуси, Ванько Кірдеєвич Джусич із Квасилова, холмський каштелян у 1440 – 1470 рр. та ініціатор перекладу Віслицького Статуту руською мовою, під час опечатування актів послуговувався червоним воском (як і Грицько Кірдеєвич із Поморян у 1451 році). Такий віск використовували лише для печаток правителя і лише за особливим привілеєм, та й то уже в XVI столітті – для печаток найповажніших панів, як приміром, Острозькі чи Гаштовти. Отже, можемо припустити, що й печатка Олізара Шиловича, відбитки якої не збереглися, так само ставилися на червоному воску. На цьому слід акцентувати, оскільки походження і герботворення багато пояснюють у постаті володимирського старости і першого маршалка Волинської землі. Стає зрозуміло, що отримати королівський герб у «власність» могла тільки людина з кров’ю правителя, Це легко пояснює такий стрімкий кар’єрний злет багатьох Кірдеєвичів у XV столітті…

Статус Кірдеєвичів. Стосовно Олізара Шиловича йдеться аж ніяк не про нащадка галицько-волинського боярства, а про нащадка ординських правителів або воєначальників, тюркську родову аристократію. Зрозуміло, що жоден пересічний галицько-волинський боярин не міг піднятися до таких висот, отримати герб французьких королів, запечатувати документи червоним воском і запросто родичатися із князями Гедиміновичами і Рюриковичами. Особливо якщо говорити про всіх представників роду Кірдеїв, що розділилися на галицьку, подільську і волинсько-холмську лінії. Серед них у XV столітті бачимо професійних воєначальників і королівських намісників Руського і Подільського воєводств Корони Польської – подільського воєводу, старост, підстоліїв, підкоморіїв, каштелянів – потужний урядницький клан підданих польського короля.

Ще вищого становища представники роду досягли як піддані великого князя литовського… Кірдеєвичі у першому і другому поколіннях – це радше криптоординці, які звикли почуватися володарями на підкорених руських землях. Інакше чим пояснити такий високий злет Кірдеєвичів у руських землях Корони й Великого князівства Литовського, як не походженням та визнанням цього походження з боку литовсько-руського панства? А як іще вони могли отримати в отчину, тобто із правом успадкування, чималі як на той час земельні наділи, які в сукупності не поступалися князівським? Тільки високе походження відкривало їм двері до численних земельних надань, великокнязівських урядів і шлюбного партнерства з місцевими князями».

Джерело: Перший маршалок Волинської землі (1463-1486) Олізар Шилович з роду Кірдеєвичів: від геральдичної легенди до місця в соціальній ієрархії

Герб «Кердея»

Переказ про появу герба у Кірдеєвичів записав Ян Длугош ще за життя правнуків Кірдея, Олізара Шиловича і інших представників роду. Версія Длугоша опиралася на достовірні факти, які ще зберігалися в усних переказах періоду третього-четвертого покоління Кірдеєвичів. У 1377 році угорський король Людовік із анжуйської династії з польськими військами здійснив похід проти литвинів та відвоював замки на Русі, зокрема Холм, а Белз узяв в облогу. Замок здався, а Людовік із Кейстутом уклали перемир’я. В цьому описі Яна Длугоша про Кірдея не згадано. В іншому геральдичному творі Длугоша дано опис герба «Кердея». Згідно з цим переказом, Кірдей у 1377 році після облоги Белза був посвячений у рицарі з наданням герба французьких королів, на якому зображено три білі лілії на блакитному полі лівої половини щита, а права половина червона чиста. Геральдична лілія (фр. fleur de lys / lis) – це герб французьких королів.

У 1584 році переказ про герб «Кердея», посилаючись на Длугоша, повторив Бартош Папроцький.

Шимон Окольський (1580 – 1653) у першому томі своєї праці «Orbis Polonus» у 1641 році написав, що Кірдей був «нащадком перекопського князя Такервізія» [Такеруізія] – «Kierdei, Filius Takieruizij Perecopscen. Ducis». У титулатурі Золотої Орди цьому титулу відповідає «мурза».

Професор Наталія Яковенко називала цього князя «царком», ханом.

Оскільки Кірдей мав таку титулатуру, то це означає, що він входив до вищого кола правлячого класу Улусу Джучі (Золотої Орди).

Наприкінці XIV століття Перекопської Орди ще не існувало. Нащадки Кирдея називали себе «синами Джуси». Наприклад, онук Кірдея, Ванько Кірдеєвич, називав себе «син Джуси із Квасилова». Представники роду Кірдеїв виводили своє походження із Улусу Джучі, Золотої Орди. Але Перекопська Орда існувала в середині XVII столітті, коли єзуїти створювали чи оновлювали геральдичну спадщину литовсько-руської шляхти.

Володимир Поліщук пише про герб «Кердея»: «Три ліілї отримали власну гербову назву «Кердея», і цей герб не мав аналогів серед руської, польської та литовської шляхти, адже був унікальною модифікацією французького королівського».

Герб «Кердея»

Наявність французького королівського герба свідчить про те, що Богдан Георгійович Лисиця є французькою королівською особою.

Родовий герб Кірдеїв

На родовому гербі Кірдеїв зображена хвиляста літера «М» із жезлом посередині.

Печатка пана Васька Кірдеєвича 1366 р.

В європейській геральдиці літера «М» із хрестом посередині означає «Марія», «Діва Марія». Можливо, родовий герб Кірдеїв потрібно тлумачити наступним чином. Літера «М» – це «Марія», але не Діва Марія, а Марія Магдалина. Жезл – це давній символ влади. Існує велика ймовірність, що перші Кірдеї пам’ятали свої родоводи і виводили їх від Ісуса Христа і Марії Магдалини. Кірдеї, як Рюриковичі і Гедиміновичі, також можуть виявитися відгалуженням династії Меровінгів.

Кірдеї використовували свій родовий герб паралельно з гербом «Кердея». Можливо, початково планувалося накласти родовий герб на червоне поле на гербі «Кердея», оскільки червоне поле на гербі пусте. Але з певних причин цього не було зроблено, і Кірдеї використовували обидва герби.

Рюриковичі і Гедиміновичі

Рюриковичі – князівська династія Київської Русі. Гедиміновичі – князівська династія Великого Князівства Литовського. Нащадками Рюриковичів і Гедиміновичів є князівські, королівські, царські, шляхетські роди України, Росії, Білорусії, Литви. Обидві династії походять від синів Гундовальда, короля Аквітанії.

Династія Рюриковичів походить від Рюрика, який княжив у Ладозі, правив Північно-Західною Руссю. У 862 році племена чудь, словени, кривичі, меря, весь запросили Рюрика і його братів-варягів і запропонували їм стати правителями країни, яка пізніше отримала назву Київська Русь.

Оскільки Кірдеї породичалися з Рюриковичами і Гедиміновичами, то предками нинішніх представників цього роду по жіночих лініях є також Рюриковичі і Гедиміновичі.

Само і Дерван

Предками Рюрика і рюриковичів, литовських монархів із династій Палемоновичів і Гедиміновичів, а також монархів-варягів були брати Само і Дерван. Приблизно в 623 році вони прибули у землі Західних слов’ян в якості франкських купців Вони підняли повстання слов’ян проти аварів і звільнили їх від аварського іга. Само і Дерван створили держави для Західних слов’ян, і їхні нащадки довгий час правили цими народами. Також їхні нащадки стали конунгами (королями) у Скандинавських народів і князями Литви.

Гундовальд

Гундовальд (убитий в 585) – король франкського королівства Аквітанія в 584-585 роках. Був невизнаним сином правителя Суассонського королівства Хлотаря I, належав до династії Меровінгів. Гундовальд мав двох синів, які відомі в історичних документах, як Само і Дерван, монархи Західних слов’ян. Історія його нащадків, які руйнували старі і створювали нові держави, є доказом того, що Гундовальд дійсно належав до династії Меровінгів. В той же час влада Меровінгів у самій Франції впала. Це означає, що Бог обрав ту гілку нащадків Меровінгів, яка походить від Гундовальда, і відкинув інших родичів Гундовальда.

Сторінка у Вікіпедії, присвячена Гундовальду:

Гундовальд

Меровінги

Меровінги – перша королівська династія Франції. Меровінги були нащадками Ісуса Христа і Марії Магдалини. У Ісуса Христа і Марії Магдалини була донька Сара, вона ж – свята Сара, покровителька циган.

Більшість людей уявляли Святий Грааль, як чашу, в яку була зібрана кров Ісуса Христа. Тамплієри вважали, що Святий Грааль – це Марія Магдалина, а Свята Кров – це нащадки Ісуса Христа і Марії Магдалини. У старофранцузькій мові слова «Святий Грааль» можна прочитати, як «Святий Грааль», а можна прочитати, як «Кров Царська».

San Groyal = Святий Грааль

Sang Royal = Кров Царська

(Приклад зі словом «сан»: San Francisco = Святий Франциск)

Під царською кров’ю Тамплієри розуміли нащадків Ісуса Христа і Марії Магдалини, першу французьку королівську династію – Меровінгів.

Ціллю існування Ордену Тамплієрів був захист прочан до Святої Землі. В 1291 році мусульмани завоювали Святу Землю, однак Орден продовжив діяльність. Тому що головною ціллю діяльності Ордену Тамплієрів було служіння Святій Крові. Тамплієри хотіли повернути трон Меровінгам, першій династії Франції, для цього вони накопичили свої багатства. Тамплієри називали себе «Бідні Рицарі Христа». Рицарі найбагатшого Ордену називали себе бідними, тому що вважали, що ці скарби належать не їм. Вони хотіли передати всю свою власність Божому Обранцю з династії Меровінгів. Це остання воля рицарів Ордену Тамплієрів.

Деякі з видатних людей, які є родичами Богдана Георгійовича Лисиці або його предків:

Анна Гойська

Анастасія Гольшанська

Марія Рівненська

Опубліковано у Моя родословная | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.